Мій вірш

Слово-зброя
Не знаю, інколи, про що писати:
Про давню повість чи нову розмову,
Про мудрість нестаріючої хати,
Яка співала пісню колискову.

Але вночі, коли усі поснули,
Приходить Муза, огортає плечі.
Стаєш тоді, немов стрімка акула,
І помічаєш непомітні речі.

Тоді до мене місяць промовляє,
Нашіптує усе нові надії,
І кажуть зорі: «Час твій не чекає,
Прийдуть до тебе радісні події».

І хочеться вже жити веселіше,
І втілити в життя таємні мрії,
Щоб стало у душі щодень тепліше
І цілувало сонечко під вії.

Тепер, коли скінчилися дебати,
Дописую свою німу промову.
Яке це щастя серцем відчувати,
Що ти – поет, і зброя твоя – слово!
                               Н.АГедзюра ©